3 липня 2009 року Володимир Литвин відвідав Чернігівську область. У ході візиту він зустрівся із представниками місцевих ЗМІ і громадських організацій, яких цікавила думка і точка зору провідного політика стосовно проблем і суперечливих ситуацій, які сьогодні переслідують Україну. Прес-конференція Голови Народної Партії тривала майже годину, протягом якої він відповідав на численні запитання щодо мінливого сьогодення і невизначеного майбутнього держави, всього того, що болить не лише йому, а й кожній людині.
З чим пов’язана необхідність проведення сьогодні позачергових засідань Верховної Ради?
Ви знаєте, що позачергові засідання Верховної Ради України збираються тоді, коли потрібно прийняти невідкладні рішення. На попередньому позачерговому засіданні Верховна Рада ухвалила Закон про фінансування проведення «Євро-2012», де зіткнулися державні і, очевидно, регіональні інтереси. Була продемонстрована дивовижна одностайність, хоча виникли і певні проблеми, оскільки один із депутатів виступив із вимогою скасувати голосування з приводу прийнятого Закону в зв’язку із порушенням регламентних норм. Тому я запропонував відповідним комітетам вивчити зауваження народного депутата і ми повернемося до розгляду цього питання у сесійній залі на останньому пленарному тижні сесії. Я переконаний, що для цього депутати розблокують трибуну, бо знають, для чого це потрібно, і хочу наголосити одразу, що це потрібно державним інтересам, тому якоїсь загрози тотальному блокуванню немає. Далі щодо Закону про вибори Президента України. Я думаю, що є відповідна зацікавленість, у тому числі й ініціаторів блокування, щоб цей Закон було прийнято.
Сьогодні Верховна Рада України на позачерговому засіданні розглянула подання Генеральної прокуратури, а також заяву народного депутата Лозинського, про дострокове припинення його повноважень. Я прогнозував мотивацію того, щоб ми віддали перевагу, і Верховна Рада підтримала мою пропозицію, щоб припинити його повноваження відповідно до поданої ним заяви. Бо якщо додати подання Генеральної прокуратури, то розгляд цього питання затягнеться, як мінімум, на два тижні. Оскільки украй гостра ця проблема і вона набула загальнодержавного резонансу, то я переконаний, що Верховна Рада вчинила правильно, підтримавши пропозицію про те, щоб розглянути заяву народного депутата. Для цього не потрібно попередньої підготовки. У результаті, коли вже втрачено депутатську недоторканність, Генпрокуратура має можливість чинити всі дії, передбачені відповідним законодавством. Включно до затримання і арешту колишнього народного депутата.
Чому не розглянули інші питання? Можна по-різному трактувати ту ситуацію, яка склалася, бо наступним ми мали розглядати питання про Закон щодо внесення змін до Конституції України в частині позбавлення депутатської недоторканності всіх депутатів. Оскільки не давали можливості працювати, то це можна сприймати як дію спрямовану на те, щоб рішення щодо цього Закону не було прийнято. Водночас ми мали розглядати також Постанови про звільнення і призначення вищих державних посадовців – міністрів і керівників центральних органів виконавчої влади. Щодо заважання роботі над цим питанням, то тут можна говорити про недопущення обрання або звільнення тих чи інших осіб. Та вимога, на якій так акцентує увагу Партія регіонів, що спочатку треба розглянути соціальні закони – це ніщо інше, як привід для блокування трибуни, тому що першого числа ця політична сила майже в повному складі проголосувала за цю пропозицію. Утворено робочу групу, яка має доопрацювати відповідний Закон, зробивши акцент на головному: на внесенні змін до державного бюджету в частині пошуку додаткових джерел для покриття пропозиції в частині збільшення прожиткового мінімуму відповідно до мінімальної заробітної плати. Це питання розглянули, комісія зібралася на невеличкий час, обмінялися думками, розійшлися. І один, я підкреслюю, зі співголів комісії робить заяви про те, що немає бажання працювати. Я запропонував, що якщо такої необхідності немає, дайте свої пропозиції щодо внесення змін до Закону про державний бюджет. Окрім слів – нічого. Висновок очевидний: нікого не цікавить цей соціальний Закон, адже якщо він буде прийнятий, в тій чи іншій редакції – відпаде тема для блокування трибуни Верховної Ради. Висновок головний і остаточний: працюють разом із Президентом України, я маю на увазі Партію регіонів, для того, щоб довести ситуацію до абсурду і в такий спосіб розчистити дорогу до влади, у тому числі через провокування дочасних парламентських виборів. Я, політично, за таку дію. Більше того, я розумію її часову невідворотність, але разом із цим треба сказати, чого ж хочуть досягти своїми діями. Якщо б фракція хотіла розглядати сьогодні Закон про мінімальну заробітну плату і прожитковий мінімум, вона б мала зібрати 150 підписів і запропонувати розгляд цього Закону. Підписи, начебто, були зібрані, але потім представники політичної сили попросили не проводити реєстрацію і забрали документи, навіть не зареєструвавши. Тому сьогодні, під час погоджувальної ради, я деяким гарячим головам, які думають взяти ситуацію під контроль через свою настирність, сказав, що всі питання слід розглядати тільки відкрито, демонструючи порядність через дотримання тих домовленостей, яких ми досягаємо, щоб дійти до компромісу.
А якщо дійде справа до кадрових призначень, Блок Литвина голосуватиме за постанову Кабміну або за зміни, які пропонує Партія регіонів?
Розумієте, існує етика елементарної корпоративної поведінки. Голосувати за чиїсь забаганки ніхто не збирається. Разом із тим моя пропозиція як людини, яка завжди шукає розумний здоровий компроміс, полягала в тому, що слід обговорювати кожну кандидатуру. Якщо кандидатури, які пропонуються на вакантні посади, не викликають якихось професійних заперечень, давайте їх розглядати. Це вже справа депутатів, як вони будуть голосувати, але мова йде про вакансії. А коли немає бажання іти навіть таким шляхом, це свідчить про те, що діє принцип зробити ситуацію абсолютно некерованою. Я пропонував також розглядати всі кадрові пропозиції, які сьогодні є у Верховній Раді України. Якщо це стосується міністра Юрія Луценка, а у нас є слідчі комісії, давайте заслуховувати звіт слідчих комісій, хай вони доводять аргументами необхідність прийняття такого рішення. І тоді нехай Верховна Рада прозоро визначається. Якщо йдеться про міністра Вакарчука або інших міністрів – тут аналогічна ситуація. Але бажання виходити на рішення у процесі діалогу, критикувати за ті чи інші дії, того чи іншого депутата, ту чи іншу партію – немає. Демонструвати ж «політику лову» я вважаю неприйнятним. Хоча я заявляв представникам фракції БЮТ, що демонстрація дій Партії регіонів може навчити, як треба доводити ситуацію на користь своїх політичних інтересів до абсурду. Я маю на увазі безглузде блокування трибуни. Ви знаєте, в демократичній парламентській практиці є такий вияв максимального невдоволення політичної сили, як підхід до трибуни, вихід із сесійної зали. Всі прекрасно розуміють, що людина, яка живе в своїй оселі, там не смітить. А у нас, там де живуть і працюють, відбувається саме це. Гадаю, повинен пройти не один рік, щоб хоча б найближчим часом можна було говорити, що це представник українського народу. Але я маю сказати, що вимушений рахуватися із вибором, який зробили люди.
Володимире Михайловичу, кого ви вважаєте технічним кандидатом на президентських виборах?
Я не переймаюся питанням технічних і реальних кандидатів. Це покажуть вибори і я переконаний, що не треба займатися рейтингами і підносити тих чи інших вождів. Треба посадити їх всіх, витягнути з вуха «таблетку», щоб їм не підказували, а вони не повторювали, і щоб кожен з них дав відповідь на будь-яку тему. В тому числі і через тестування засобами масової інформації. Наприклад, запитати, які є основні положення в тому чи іншому розділі Конституції, або бачення перших кроків того, що необхідно здійснити. Тобто має відбуватися гідна дискусія, щоб вибір людей був правильним. А питання технічних або підтехнічних кандидатів, і хто у кого на підтанцьовках – це питання не до мене.
Хотілося б запитати вас про кризу, але не про ту, яка нині займає наше буття, а про ту, яка відбулася вже давно. Про кризу людських душ. Ми всі розуміємо, що зараз України немає, є територія України. Як ви, як політик, як людина, збираєтеся лікувати людські душі, разом із ким, на кого, в цьому питанні, будете спиратися і чи є у вас щодо цього якісь плани?
Оскільки Ваше запитання дуже важливе й актуальне, я гадаю, що лікувати душу народу ми повинні всі разом, починаючи з того, що сьогодні необхідно повернути віру кожній людині в себе, в державу, щоб кожний повірив у свої сили. І треба не тільки говорити про це, а і намагатися створити для цього необхідні умови. Але при цьому, кожний повинен розуміти власну відповідальність, те, що він повинен працювати відповідно до своїх можливостей, здібностей і поклику. На мою думку, це головне. А читати лекції з етики та естетики, я вважаю, не потрібно. Як, наприклад, у сім’ях: де батьки читають книги, дитина теж читатиме без примусу; де чоловік не принижує дружину, синів не треба вчити поважному ставленню до жінки тощо. Є ще один важливий момент. Влада. Її перші обличчя мають самі демонструвати приклад. Ви прекрасно розумієте, що перебувати у політиці без цинізму, практично неможливо, а у нас майже всі політики – циніки. Але ж є межа, кордон за який просто не можна переступити. І знаєте, що мене більш за все зачіпає, пригнічує і просто обурює – це неприкритий цинізм, коли на словах турбота про народ, а в практичних діях, як обідрати цей самий народ до останньої нитки. І тоді, коли у нас з’явиться мораль, саме тоді у нас почнеться оздоровлення нації. Коли до влади приходитимуть люди, які мають право на владу, коли у нас читати нотації будуть ті, хто дійсно має моральне право говорити про справедливість і гідність, от тоді у нас і буде порядок. Звісно, велику роль мають зіграти інститути громадянського суспільства. Вони у нас є, але на їхній голос, мені здається, вже ніхто не звертає уваги. У нас уже нікого неможна налякати будь-чим. Можливо, ці процеси відбуваються тому, що більшість людей розчарована і вони просто махнули рукою на все, що відбувається в Україні сьогодні. На превеликий жаль, у нас церква розколота й ієрархи церков, як це не прикро, по суті справи, прямо чи опосередковано, розійшлися по «політичних квартирах», роблять ставку на ті чи інші політичні партії, які, в свою чергу, роблять ставку на них. А ті їх благословляють на «служіння вітчизні». Завершуючи відповідь на ваше запитання, хочу додати, що дійсно проблема кризи у нас полягає не тільки і не стільки в економічній площині, скільки в моральному і духовному напрямку. Тому ми маємо робити все, щоб захистити народ від подальшої деморалізації, яку ми сьогодні спостерігаємо.
Сьогодні влада не працює. І ось, знову вибори. То що ми будемо обирати? Нову персоналію? Чи нам перед цим слід все ж таки змінити правила гри?
Щодо правил гри, якщо ви маєте на увазі внесення змін до Закону про вибори Президента України, то вони запропоновані. Разом з цим, я вважаю, що тут треба діяти за принципом: «Поспішай повільно». Не займатися «штурмом», як це пропонувалося зробити – проголосувати одразу цей Закон. Адже він вимагає дуже багато уваги. Зрозуміло, що всі правила будуть вироблені і я відверто кажу, що все залежатиме від того, якої лінії будуть дотримуватися дві найбільші фракції. Якщо вони і надалі будуть діяти методом тиску, ви прекрасно розумієте, що вони протиснуть цей Закон в своїх інтересах і ніхто нічого не зможе зробити. Навіть Президент, скориставшись правом «вето». Адже у них на сьогодні є більше ніж 330 голосів. Але я переконаний, що тут повинен звучати голос тих, хто має право і повинен говорити. Був момент, коли замислили створення широкої коаліції для двох і намагалися поділити країну для себе і під себе, теж на двох. Але та негативна реакція, той негативний резонанс, я переконаний, зіграв вирішальну роль у цьому питанні. Очевидно, тут треба діяти так, щоб кожен думав про те, що буде з країною після завершення президентських виборів
Скажіть, будь ласка, яка, на вашу думку, основна ідея українського напрямку?
На мою думку, ми нікуди не повинні рухатися. Ми повинні працювати і жити в Україні. І не намагатися сформулювати якусь привабливу ідею, яка завтра всіх мобілізує і принесе омріяне щастя. Взагалі, як національну ідею треба розглядати питання збереження українського народу. Я маю на увазі збереження від фізичного вимирання і моральної деградації. Тобто народ повинен відчути, що він і Україна – тотожні поняття. Кожний повинен бути упевнений, що має роботу, можливість заробляти, поважає себе і його поважають у родині. Тоді буде і повага до країни. І коли я кажу про збереження українського народу, як про національну ідею, я маю на увазі той факт, що ми повинні зробити все, щоб з нами рахувалися в світі, щоб нас принаймні поважали. І щоб на кордоні, дивлячись на український паспорт, в нас не вбачали потенційних емігрантів. Ті, хто оформляв хоча б раз візи і бував за кордоном, той на собі відчув до нас особливе ставлення. Я маю на увазі в негативному виявленні. А якщо ми говоримо про те, який зовнішньополітичний курс має обрати Україна, то я переконаний, що ми повинні керуватися принципом, що жити на Україні має бути привабливо для інших. Але країна сьогодні перебуває в такому складному стані, я маю на увазі внутрішні проблеми, що сьогодні якийсь один вектор, одне спрямування є загрозою розколу і розшматування держави. Ми повинні діяти за принципом Ярослава Мудрого: дивитися із повагою і самоповагою на всі чотири сторони світу. Я переконаний, що нам потрібно в цьому світі не загубитися. Головне, що Україна, на превеликий жаль, випадає сьогодні з ХХІ століття. Це факт. Якщо ми ставимо серйозні завдання відновлення економіки, то ми повинні зробити все, щоб у нас були особливі відносини з Росією, з пострадянським простором. Водночас серйозно працювати над тим, щоб стандарти нашого внутрішнього життя відповідали, хоча б наближено, європейським. Я скажу, що це і в економічному, і в інших планах важко зробити. Треба просто рішуче переламати існуючу ситуацію в Україні.
Парламент прийняв нову редакцію Бюджетного кодексу. Чи не дає його прийняття досить вагомі важелі уряду для маніпулювання владою на місцях і використання цього впливу на виборах?
Є таке політичне побоювання. Тому цілком логічним є ваше запитання. Я повинен сказати, що відповідно до вимог Закону Верховна Рада до 15-го вересня повинна отримати проект бюджету на 2010 рік. От коли отримаємо такий проект бюджету, тоді кожний голова селищної ради побачить що йому пропонують. Кожний голова районної ради побачить, що в районі буде зроблено. Кожна обласна рада порахує, що ж буде зроблено в області. Я думаю, що ситуація вирівняється. А щодо Бюджетного кодексу, то представники фракції, які вважають себе опозицією, його підтримали. Хоча я категорично стою на тому, що в Україні опозиції немає, бо опозиція – це наявність позиції до офіційної позиції. Я цього не побачу і, як людина об’єктивна, думаю, що певні розчарування будуть. І розумію, що існує прагнення влюбити в себе місцеві органи самоврядування. Наприклад шляхом внесення змін до Конституції і подовження на один рік повноважень депутатів місцевих рад і мерів. Тому я вважаю, що це відкритий політичний хабар. А щодо чинного бюджетного кодексу? Сьогодні можна говорити про те, що під час виборів на настрої може впливати, скажімо, Партія регіонів. Зверніть увагу, всі ключові області знаходяться під її контролем. Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Херсонська, Миколаївська, Харківська, Одеська. Далі варто рахувати? Всі бюджети формуються через обласні ради, яким можна сказати: «Або ви даєте результати, або цього бюджету не побачите». В такій площині ставиться питання. Тому у нас повинен діяти Закон, формульний розрахунок, щоб кожний міг порахувати за певною формулою і побачити, що він отримає. Позитив є в тому плані, що є кошти, десь у межах 10 млрд, які гарантовано будуть отримані сільськими і селищними радами. Крім того, податкова база, яка буде залишатися на місцях (земельний податок, транспортний тощо), має бути більш помітною, для того, щоб була зацікавленість спрацювати на краще. Одночасно треба, щоб усі контори, які існують, були зареєстровані і платили відповідні податки на місцях. Треба сказати, уряд заявив, що він на себе бере повну відповідальність. Я переконаний, він має цю відповідальність нести. Звісно, проблеми із наповненням місцевих бюджетів будуть і треба зробити все, щоб вони були мінімізовані.
А щодо закону про хабарництво?
У нас прийнято три акони. Я їх підписав і направив Президенту України, зокрема про боротьбу із корупцією юридичними особами, фізичними особами. Сподіваюся, що Президент України його підпише, тим більше, що до прийняття цих законів нас підштовхували відповідні міжнародні інституції. Що стосується закону щодо протидії корупції, який був прийнятий Верховною Радою, де передбачалося довічне позбавлення волі для певних категорій державних посадовців, то він Президентом заветований. Зараз він готується до розгляду, з урахуванням пропозицій Президента. Якщо все буде розвиватися штатно, то є всі підстави для прийняття цього закону в остаточній редакції наступного пленарного тижня. Це залежить від того, що запропонує комітет. Хоча я повинен сказати, що напередодні надання його Президентові були враховані зауваження голови юридичного управління, приблизно на двадцяти сторінках. Дійсно, треба, щоб закон був бездоганний. Відповідно, бездоганним повинно бути і його виконання.
Ви пропонували скоротити виборчу кампанію зі 120 днів до 90. Як це вплине на вибори Президента? А в травні місяці ви говорили, що у країни буде майбутнє лише тоді, коли Президентом стане не Юлія Тимошенко або Віктор Янукович, а хтось третій. Хто він, цей третій?
Думаю, що тут гадати не потрібно. А щодо запитання про скорочення виборчої кампанії, я повинен сказати, що невдоволення висловлюють тільки представники журналістського цеху. Зрозуміло чому. Також ті кандидати, які на сьогодні не мають великого потенціалу. Їм потрібен час для того, щоб більш вагомо про себе заявити. Я цю ідею пропонував уже давно, декілька місяців тому. Навіть у проекті Постанови про дату президентських виборів я запропонував другий пункт: при прийнятті змін до Закону «Про вибори Президента» передбачити скорочення виборчої кампанії зі 120 до 90 днів. А третій пункт стосувався постановки завдань перед ЦВК і Кабінетом Міністрів України у цій частині, щоб обов’язково був реєстр виборців. Зараз, про нього, намагаються забути. Але коли ми приймали рішення про встановлення дати президентських виборів мене переконали в тому, що цей історичний документ повинен містити тільки один пункт: призначити вибори Президента України на неділю 17 січня 2010 року. Я погодився. І після прийняття цього рішення було дано протокольне доручення відповідному комітету: при підготовці до розгляду Закону «Про внесення змін до Закону «Про вибори Президента України»» врахувати цю пропозицію. Повинен вам сказати, що Партія регіонів у своїй заяві дякує, в тому числі й мені, що я підтримав їхню ініціативу про скорочення виборчої кампанії. Я не та людина, що демонструє гонитву за тим, щоб щось застовпити за собою. У нас є політики, які намагаються це робити, не докладаючи при цьому зусиль. Але це така дрібна деталь, яка свідчить про те, що велика людина – велика і в дрібному, а дрібна – дрібна в усьому. Так само і політичні сили.
Чи можуть відбутися дочасні президентські вибори в парламенті?
У нашому незбагненному політичному житті, як я вже переконався, неможна давати однозначних трактувань. Сьогодні немає підстав проголосити дочасні вибори, я маю на увазі парламентські, а тим паче проголосити одночасні вибори президента і Верховної Ради України. Такий факт мав місце в 1994 році, нагадаю, що тоді не було Конституції України, і тоді основу прийняття рішень складали політичні домовленості. Я вже давав роз’яснення деяким високим посадовцям, які роблять такі заяви з метою працевлаштувати себе в майбутньому. Дочасні президентські вибори можуть відбутися відповідно до ст. 108, у разі добровільної заяви, залишається один момент, що Президент України, відповідно до ст.109 Конституції України може на засіданні Верховної Ради оголосити про складення повноважень. Після того приймається рішення про проведення дочасних президентських виборів. Питання: де Президент України повинен оголосити заяву? Лише на пленарному засіданні Верховної Ради. Отже, Верховна Рада України повинна бути діючою. Як тільки президент України оголосив про відставку, він уже немає права підписати жодного папірця. Як тоді розпустити Верховну Раду? Якщо дострокові президентські вибори, то виборча кампанія триває 90 днів. Парламентська – 60. Як це поєднати? В принципі, Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради в разі, якщо для цього будуть підстави. Їх сьогодні немає, але я розумію, що можуть підштовхувати і штучно надумати, що вони є і я не виключаю, що може з’явитися Указ Президента. Але я переконаний, що відповідальний політик, приймаючи рішення, завжди прораховує, чи буде воно виконано. Скажіть, хто виділить кошти на проведення дострокових виборів? А це не маленькі гроші. Десь у межах 1 млрд грн. То хто і за рахунок чого? Інші джерела? Вони у нас заборонені. У Законі записано: «Тільки через державний бюджет». Тож єдине, що може статися, – добровільна згода складання мандатів, але ви повинні знати, що Президент втрачає право дочасного припинення повноважень Верховної Ради за шість місяців до терміну закінчення його повноважень.
Ви говорили, що в Україні корупцію неможливо подолати. Її можна тільки очолювати. Чи можете Ви назвати тих людей, які очолюють корупцію в нашій країні?
Найбільш корупційною сьогодні є влада. Гадаю, що таку узагальнену відповідь ви поділяєте. Але я переконаний, що корупцію в жодній країні ще не здолали. Її треба звести до мінімуму, а в Україні просто придушити. На моє глибоке переконання, сьогодні рішення, які приймаються в цьому руслі, повинні, образно кажучи, зводитися до того, що корупція має бути прирівняна до державної зради, з відповідним покаранням за аналогічну діяльність. Для цього у нас правоохоронна система має бути чесною. Ви розумієте, що сьогодні у нас найбільші скандали, які розкриваються і ще нас очікують – це скандали, пов’язані із судовою системою і її представниками.
Володимире Михайловичу, Президент Білорусії Лукашенко, поклав на Вас велику надію, що саме ви, а не Президент чи Прем’єр сприятимете розширенню співпраці між нашими державами. Скажіть, будь ласка, що ви для себе взяли з візиту до наших сусідів, наприклад у боротьбі із корупцією і бюрократією? І ще, чи Ви маєте вплив на Юлію Володимирівну?
Щодо того чи я маю вплив на Юлію Володимирівну. Думаю, що на неї впливу немає ніхто. У нас є діалог. Складний діалог і намагання знайти спільну позицію з принципових питань. Але я повинен сказати, що у нас є розбіжності в поглядах і Юлія Тимошенко не погоджується з низкою моїх підходів в організації державного життя. Звісно, і я маю своє критичне ставлення до деяких дій Уряду. Але я переконаний, що в цьому є плюс, а не мінус. Взагалі я переконаний, що коли рішення приймається у здоровому протиборстві, коли ти борешся за те, щоб кожна позиція була відточена – це нормальне рішення. А що я міг би взяти з білоруського досвіду? Тут є низка позитивних моментів. Чого у нас не вистачає, так це відчуття відточеності. У нас усі живуть тимчасово: Президент, Прем’єр, Верховна Рада. Ніхто не планує життя. А там вона є. Можна критикувати, можна сприймати чи ні, але це так. Кажуть: «Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця». У нас спостерігається останнє. В Білорусії немає тієї безодні між владою і народом, яка є на Україні. Я би сказав і про її статус. А у нас – це намагання до когось весь час притулити Україну і самому притулитися. Особливо напередодні президентських виборів піднімається одвічне питання: хто кого підтримає. Я не кажу про тих, хто знизу, а кажу про тих, хто згори. У Білорусії є елементарний порядок. Це одразу видно, коли перетинаєш кордон недалеко від Чернігова і бачиш, що робиться у нас і там. Скажу відверто, що я вперше переїжджаю український кордон у такий спосіб. Коли б я не бував на інших кордонах, я би думав, що так і треба. Лише декілька метрів, а порівняно з нами там Європа. Висновок? Якщо не займатися балаканиною і політичною боротьбою за владу, то можна навести порядок, навіть у тих обмежених можливостях, які є. Ми можемо скільки завгодно гордитися свободою слова і демократією, але ця демократія повинна бути такою, щоб працювалося затишно. Демократія не зводиться до того, що вся країна, в особі українських політиків, починає працювати о 21.30 по п’ятницях на ток-шоу. У нас відбувається ярмарок лицемірства, який ми спостерігаємо. Обурюємося, але спостерігаємо.
Як ви прокоментуєте партійну конференцію регіональної організації, яка проходила в Чернігові? На що ви націлювали її представників напередодні виборів?
На роботу, на підтримку людей, на те, що їм треба бути серед народу. Бо я переконаний, що нормальний політик, повинен нагадувати священика, який не йде попереду або позаду людей, а який завжди перебуває з ними. Стримує, надихає, допомагає, але живе отим відчуттям, отим ритмом, яким живуть люди. А щодо кадрових змін, я не хочу давати будь-яких підстав для звинувачень у тому, що я порушую Закон. А ви знаєте, що відповідно до закону голова обласної ради чи його заступники не можуть очолювати партійні організації.
Місяць тому у нас і по всій Україні страйкували тролейбусники. Чому така ситуація склалася і чому держава не відшкодовує повернення витрат на перевезення пільговиків? І ще. До нас приїжджав Арсеній Яценюк і лякав усіх тим, що в країні друга хвиля кризи, страшенний дефіцит у Пенсійному фонді, що для «Нафтогазу» друкують гроші... А як ви охарактеризуєте економічну ситуацію в Україні?
Ситуація в країні складна, я сказав би, навіть, жахлива. Але я переконаний, що в ті дні, коли працює Верховна Рада України, комітети, то депутат повинен працювати у парламенті. І вносити відповідні пропозиції, закони для того, щоб країна виходила з кризи. Це величезна розкіш – не працювати у Верховній Раді України, отримуючи заробітну плату. А стосовно коментарів, чому мають різні погляди Президент і Прем’єр. Президент говорить, що бюджет не виконується, а Прем’єр каже, що виконання йде з невеликим перевиконанням, тому сім млрд грн, які повинні були піти на даний період цього року, переведені на ІV-й квартал. 20 млрд грн податків – зібрали наперед і 15 млрд ПДВ – не відшкодували. Якщо це порахувати, то з цього і будується видиме благополуччя. Невипадково я звертався і звертаюся до Президента, Прем’єра, Януковича, до всіх сущих в Україні вождів, із пропозицією обговорити ситуацію, яка склалася, сформувати уявлення, бо якщо ти не знаєш реальної картини, про які заходи взагалі можна говорити. А вже після того слід окреслити коло невідкладних заходів. Не антикризові програми, змагаючись за те, хто більше напише «красивостей», а реальний послідовний план дій. Я його бачу, неодноразово пропонував і пропоную. А вже тоді проведемо спеціальне засідання, справжнє спеціальне засідання за участю всіх, кому належить виступати від імені народу, щоб вони прозвітували перед людьми про реальний стан справ. Потім прилюдно визначимо і узгодимо, що потрібно робити. Далі підведемо кадрові рішення, пропозиції щодо яких у суспільства, а не у політиків, немає заперечень. Я не погоджуюсь із тими заявами, що депутати не будуть голосувати, поки не отримають посади міністрів. 450 міністрів в Україні бути не може. У нас вже є 450 депутатів, які в одній особі міністри, президенти і прем’єри. Позиція моя була і буде принциповою. А щодо страйків, то, очевидно, це пов’язано з тим, що субвенції, інші виплати, які повинні іти на місця, сьогодні не приходять. Я вже сказав вам, яка причина. Тому нам і потрібна для цього серйозна розмова, щоб сказати, які є можливості, що буде зроблено, а головне – ми визначимо ті питання, які держава не переступить: пенсії, заробітні плати, робота, ЖКХ, базовий рівень забезпечення медициною і підтримка, вважаю, що це найголовніше, підтримка АПК. Все це ми маємо підтримати, зосередити всі зусилля, які є, а потім забезпечити прорив в інших сферах. І відтоді, лише на цій основі, можна буде досягти мінімального рівня консолідації, без чого будь-які дії приречені на поразку. А ви прекрасно розумієте, що для України – це катастрофа, якої допустити неможна.
![[UJS Links Img] blank.gif](http://dimitrovnarodna.at.ua/panel/editor/blank.gif){kind=link}